Who cast that first fateful tomato that started the La Tomatina revolution? The reality is no one knows. Maybe it was an anti-Franco rebellion, or a carnival that got out of hand. According to the most popular version of the story, during the 1945 festival of Los Gigantes (a giant paper mâché puppet parade), locals were looking to stage a brawl to get some attention. They happened upon a vegetable cart nearby and started hurling ripe tomatoes. Innocent onlookers got involved until the scene escalated into a massive melee of flying fruit. The instigators had to repay the tomato vendors, but that didn't stop the recurrence of more tomato fights—and the birth of a new tradition.
Fearful of an unruly escalation, authorities enacted, relaxed, and then reinstated a series of bans in the 1950s. In 1951, locals who defied the law were imprisoned until public outcry called for their release. The most famous effrontery to the tomato bans happened in 1957 when proponents held a mock tomato funeral complete with a coffin and procession. After 1957, the local government decided to roll with the punches, set a few rules in place, and embraced the wacky tradition.
Though the tomatoes take center stage, a week of festivities lead up to the final showdown. It's a celebration of Buñol's patron saints, the Virgin Mary and St. Louis Bertrand, with street parades, music, and fireworks in joyous Spanish fashion. To build up your strength for the impending brawl, an epic paella is served on the eve of the battle, showcasing an iconic Valencian dish of rice, seafood, saffron, and olive oil.
Today, this unfettered festival has some measure of order. Organizers have gone so far as to cultivate a special variety of unpalatable tomatoes just for the annual event. Festivities kick off around 10 a.m. when participants race to grab a ham fixed atop a greasy pole. Onlookers hose the scramblers with water while singing and dancing in the streets. When the church bell strikes noon, trucks packed with tomatoes roll into town, while chants of "To-ma-te, to-ma-te!" reach a crescendo.
Then, with the firing of a water cannon, the main event begins. That's the green light for crushing and launching tomatoes in all-out attacks against fellow participants. Long distance tomato lobbers, point-blank assassins, and medium range hook shots. Whatever your technique, by the time it's over, you will look (and feel) quite different. Nearly an hour later, tomato-soaked bombers are left to play in a sea of squishy street salsa with little left resembling a tomato to be found. A second cannon shot signals the end of the battle. | Хто ж кинув перший доленосний помідор, з якого розпочалася революція Ла Томатіна? Насправді, цього не знає нiхто. Можливо, це було повстання проти французів, а може свято, що вийшло з під контролю. За найпопулярнішою версією цієї історії, під час Фестивалю Гігантів (парад гігантських ляльок з пап’є-маше), місцеві жителі намагалися вдати бійку, щоб привернути увагу. Вони випадково знайшли візок з овочами поблизу та почали жбурлятися стиглими помідорами. Невинні спостерігачі також долучилися, доки це дійство не перетворилося на грандіозний бій літаючими овочами. Заводіям довелось заплатити торговцям томатами, але це не завадило повторенню томатних бійок та народженню нової традиції. Остерігаючись неконтрольованого загострення ситуації, влада запровадила у дію, послабила, а потім відновила низку заборон у 1950-х роках. У 1951 році місцеві жителі, що порушували ці заборони, ув‘язнювалися, поки їх не відпускали через громадське обурення. Найнахабніший протест проти заборони томатних боїв відбувся у 1957 році, тоді поборники цієї ідеї відслужили пародійну паніхіду за помідорами, на якій була і труна, і похоронна процесія. Після 1957 року місцевий уряд вирішив проявити гнучкість, і, встановивши деякі правила, дозволив цю нісенітну традицію. Хоча помідори й займають основне місце на фестивалі, святкування протягом тижня готують до вирішальної битви. Це свято святих покровителів муніципалітету Буньйоль – Діви Марії та святого Луї Бертрана, яке включає вуличні паради, музику та феєрверки – все у веселій іспанській манері. Щоб набратися сил перед бійкою, що наближається, напередодні подають легендарну паелью, демонструючи цю традиційну валенсійську страву з рису, морепродуктів, шафрану та оливкової олії. Сьогодні це вільне святкування все ж таки має певний порядок. Організатори навіть розводять спеціальний сорт несмачних помідорів лише для цього щорічного заходу. Святкування починається близько 10 години ранку, коли учасники змагаються, хто перший вхопить шинку на кінці змазаного жиром стовпа. Спостерігачі обливають водою учасників, що намагаються утриматися на стовпі. Люди співають та танцюють на вулицях. Коли церковні дзвони дзвонять у полудень, вантажівки заповнені помідорами заїжджають у місто, а виклики «То-ма-те, то-ма-те!» стають найголоснішими. Потім, після залпу з водомету, розпочинається основна подія. Це зелене світло для роздавлювання та кидання помідорами у рішучому наступі проти інших учасників. Ракети дальнього радіусу для розкидання помідорів, вистріли в упор або кидки крюком на середні відстані – яку б техніку ви не обрали, до того часу, як все закінчиться, ви будете виглядати (й відчувати себе) зовсім не так, як на початку. Приблизно через годину, просяклі помідорами бомбардувальники залишаються хлюпатися у морі грузького томатного соусу, розкиданого по вулиці, в якому досить важко знайти щось схоже на помідор. Другий залп водомету сигналізує про закінчення бійки. |