Who cast that first fateful tomato that started the La Tomatina revolution? The reality is no one knows. Maybe it was an anti-Franco rebellion, or a carnival that got out of hand. According to the most popular version of the story, during the 1945 festival of Los Gigantes (a giant paper mâché puppet parade), locals were looking to stage a brawl to get some attention. They happened upon a vegetable cart nearby and started hurling ripe tomatoes. Innocent onlookers got involved until the scene escalated into a massive melee of flying fruit. The instigators had to repay the tomato vendors, but that didn't stop the recurrence of more tomato fights—and the birth of a new tradition.
Fearful of an unruly escalation, authorities enacted, relaxed, and then reinstated a series of bans in the 1950s. In 1951, locals who defied the law were imprisoned until public outcry called for their release. The most famous effrontery to the tomato bans happened in 1957 when proponents held a mock tomato funeral complete with a coffin and procession. After 1957, the local government decided to roll with the punches, set a few rules in place, and embraced the wacky tradition.
Though the tomatoes take center stage, a week of festivities lead up to the final showdown. It's a celebration of Buñol's patron saints, the Virgin Mary and St. Louis Bertrand, with street parades, music, and fireworks in joyous Spanish fashion. To build up your strength for the impending brawl, an epic paella is served on the eve of the battle, showcasing an iconic Valencian dish of rice, seafood, saffron, and olive oil.
Today, this unfettered festival has some measure of order. Organizers have gone so far as to cultivate a special variety of unpalatable tomatoes just for the annual event. Festivities kick off around 10 a.m. when participants race to grab a ham fixed atop a greasy pole. Onlookers hose the scramblers with water while singing and dancing in the streets. When the church bell strikes noon, trucks packed with tomatoes roll into town, while chants of "To-ma-te, to-ma-te!" reach a crescendo.
Then, with the firing of a water cannon, the main event begins. That's the green light for crushing and launching tomatoes in all-out attacks against fellow participants. Long distance tomato lobbers, point-blank assassins, and medium range hook shots. Whatever your technique, by the time it's over, you will look (and feel) quite different. Nearly an hour later, tomato-soaked bombers are left to play in a sea of squishy street salsa with little left resembling a tomato to be found. A second cannon shot signals the end of the battle. | Хто жбурнув отой перший фатальний томат, котрий спричинився до революції Ля Томатіна? Реальність полягає в тім, що цього не знає ніхто. Може, то було повстання проти диктатора Франко, а, може – карнавал, який, розгулявшись не на жарт, вийшов з-під контролю. Згідно з найпоширенішою версією цієї історії, 1945 року, під час фестивалю Лос Гігантес (параду гігантських ляльок із пап’є-маше) місцевим мешканцям приспічило зчинити бійку аби привернути до себе увагу. Натрапивши на возик з овочами, що стояв неподалік, вони почали швиргатися стиглими томатами. До них прилучилися споглядачі, які випадково опинилися поруч, і невдовзі цей епізод переріс у масову сутичку із застосуванням летючих овочів. Підбурювачам довелося відшкодувати збитки продавцям томатів, але це не завадило подальшим рецидивам помідорних битв – і народженню нової традиції. Впродовж 1950х років, влада, побоюючись некерованого розвитку подій, кілька разів поспіль запроваджувала, скасовувала, а потім знову поновлювала свої заборони. 1951 року місцевих мешканців, котрі знехтували законом, кинули до в’язниці, але згодом через громадське обурення їх довелося звільнити. Найвідоміший випадок зневаги до анти-помідорних законів трапився 1957 року, коли активісти провели глузливу церемонію поховання томату, де все було, як у реальному житті – і труна, і похоронна процесія. Після 1957 року місцеві урядовці вирішили продемонструвати гнучкість: замість заборони вони запровадили кілька правил і, таким чином, змирилися з цією дивакуватою традицією. Попри те, що цвяхом програми є томати, тижневе гуляння завершується фінальним дійством: торжествами на честь святих покровителів містечка Буньоль - Діви Марії та св. Луїса Бертрана - з вуличними парадами, музикою та феєрверками в життєрадісних іспанських традиціях. Набираючись сил напередодні неминучої битви, її учасники наминають грандіозну паелью: знамениту валенсійську страву з рису, морепродуктів, шафрану та оливкової олії. Нині ж цей щорічний шалений фестиваль набув певної упорядкованості. Заради нього організатори навіть вивели спеціальний сорт огидних на смак помідорів. Святкування стартує близько десятої ранку, коли учасники розпочинають змагання – хто першим вхопить шинку, причеплену до вершечку слизького стовпа. Співаючи пісень і танцюючи на вулицях, глядачі поливають водою змагальників, що видряпуються догори. Коли ж церковні дзвони вдаряють дванадцяту дня, до міста в’їжджають вантажівки, а скандування «То-ма-ти, то-ма-ти!» сягає крещендо. Потім стріляє водяна гармата, і головне дійство розпочинається. Це – як зелений сигнал світлофора: тепер можна чавити й жбурляти томати, влаштовуючи масовані атаки на позиції супротивників. Метальники томатів на велику відстань - така собі далекобійна артилерія, вбивчі стрільці прямою наводкою, кидальники «гаком» на середню дистанцію… Та хоч яким би прийомом ви не користувалися, на момент завершення побоїща ваш зовнішній вигляд (і відчуття) зміняться радикальним чином. Вже за годину після початку, просякнуті томатним соком бомбардири борюкатимуться у морі грузького соусу «сальса по-вуличному», в якому важко буде знайти бодай один вцілілий помідор. Другий постріл гармати – це сигнал до завершення битви. |