Au jour fixé, l'appartement du comte Ulric de Rouvres était préparé. Ulric y donna rendez-vous pour le soir même à trois des plus célèbres médecins de Paris. Puis il courut chercher Rosette.
Elle venait de mourir depuis une heure. Ulric revint à son nouveau logement, où il trouva son ancien ami Tristan, qu'il avait fait appeler, et qui l'attendait avec les trois médecins.
—Vous pouvez vous retirer, messieurs, dit Ulric à ceux-ci. La personne pour laquelle je désirais vous consulter n'existe plus.
Tristan, resté seul avec le comte Ulric, n'essaya pas de calmer sa douleur, mais il s'y associa fraternellement. Ce fut lui qui dirigea les splendides obsèques qu'on fit à Rosette, au grand étonnement de tout l'hôpital. Il racheta les objets que la jeune fille avait emportés avec elle, et qui, après sa mort, étaient devenus la propriété de l'administration. Parmi ces objets se trouvait la petite robe bleue, la seule qui restât à la pauvre défunte. Par ses soins aussi, l'ancien mobilier d'Ulric, quand il demeurait avec Rosette, fut transporté dans une pièce de son nouvel appartement.
Ce fut peu de jours après qu'Ulric, décidé à mourir, partait pour l'Angleterre.
Tels étaient les antécédents de ce personnage au moment où il entrait dans les salons du café de Foy.
L'arrivée d'Ulric causa un grand mouvement dans l'assemblée. Les hommes se levèrent et lui adressèrent le salut courtois des gens du monde. Quant aux femmes, elles tinrent effrontément pendant cinq minutes le comte de Rouvres presque embarrassé sous la batterie de leurs regards, curieux jusqu'à l'indiscrétion.
—Allons, mon cher trépassé, dit Tristan en faisant asseoir Ulric à la place qui lui avait été réservée auprès de Fanny, signalez par un toast votre rentrée dans le monde des vivants. Madame, ajouta Tristan en désignant Fanny, immobile sous son masque, madame vous fera raison. Et vous, dit-il tout bas à l'oreille de la jeune femme, n'oubliez pas ce que je vous ai recommandé.
Ulric prit un grand verre rempli jusqu'au bord et s'écria:
—Je bois....
—N'oubliez pas que les toasts politiques sont interdits, lui cria Tristan.
—Je bois à la Mort, dit Ulric en portant le verre à ses lèvres, après avoir salué sa voisine masquée.
—Et moi, répondit Fanny en buvant à son tour... je bois à la jeunesse, à l'amour. Et comme un éclair qui déchire un nuage, un sourire de flamme s'alluma sous son masque de velours. | У призначений день, квартира графа Ульріха Руврського була приготована. Ульріх мав зустріч цього вечора з трьома найвидатнішими лікарями Парижу. Після цього він побіг за Розетою. Вона помирала вже на протязі години. Ульріх повернувся в своє нове житло, де він натрапив на свого старого друга Трістана, який очікував його з трьома лікарями. -Ви вільні, панове, сказав Ульріх їм. Особи, яку я хотів, щоб ви оглянули, більше немає в живих. Трістан залишився наодинці з графом Ульріхом та не пробував втамувати його біль, а лише розділив його. Він керував величними похоронами Розети, на велике здивування всієї лікарні. Він викупив всі предмети, які молода особа з собою принесла, а після її смерті, вони стали власністю керівництва. Сере цих предметів була синя невеличка сукня, остання, яка залишилась бідній померлій. Завдяки його турботі, стара рухомість Ульріха, коли він ще мешкав з Розетою, була перевезена в кімнату його нового помешкання. Декілька днів поспіль, після того, як Ульріх вирішив померти, він відправився до Англії. Такі були події цього, що передували моменту входження в салони Фуа. Приїзд Ульріха спричинив великий рух зібрання. Чоловіки підіймались та вітали його ввічливо як світські люди. Щодо жінок, вони його споглядали без сорому на протязі п’яти хвилин, граф Руврський ніяковів від їх багаточисельних поглядів, що виявляли навіть нескромну допитливість. -Йдемо, мій дорогий померлий, сказав Трістан, саджаючи Ульріха на відведене йому місце коло Фані, відмітьте тостом ваше повернення у світ живих. Мадам, додав Трістан, вказуючи на Фані, яка була нерухомою під своєю маскою, пані вас поверне до розуму. А ви, сказав він майже пошепки на вухо молодої жінки, не забудьте мої поради. Ульріх взяв великого келиха, наповненого до країв, та вигукнув: -Я п’ю за… -Не забувайте, політичні тости заборонено, йому крикнув Трістан. -Я п’ю за Смерть, сказав Ульріх, підносячи келиха до своїх вуст, після того, як він привітав свої замасковану сусідку. -А я, відповіла Фані, випиваючи в свою чергу… я п’ю за молодість, за кохання. Немов блискавка, яка проривається крізь хмару, вогняна посмішка запалала під її велюровою маскою. |